Закон № 71 Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи

1998

Закон № 71 Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи

Відповідно до абз. десятого п. 4 Розділу І Закону № 71 до повноважень сільських, селищних, міських рад щодо податків та зборів належить встановлення у межах, визначених Кодексом, ставок акцизного податку з реалізованих суб’єктами гос­подарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Якщо сільською, селищною або міською радою не прийнято рішення про встанов­лення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов’язковим згідно з Кодексом, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із засто­суванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю (абз. шостий п. 4 Розділу І Закону № 71).

Установлення місцевих податків та зборів, не передбачених Кодексом, забороняється.

  1. Місцеві податки та збори

Змінами, внесеними до Кодексу Законом № 71, передбачено певні особливості справ­ляння податків і зборів, що сплачуються до місцевих бюджетів, на які слід звернути увагу місцевим радам при прийнятті відповідних рішень.

<…>

  1. Особливості оподаткування та встановлення ставок з податку на майно

Місцевий податок на майно складається з:

  • податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;
  • транспортного податку;
  • плати за землю.

2.1. Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Законом № 71 внесено зміни щодо оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, які набрали чинності з 1 січня 2015 року.

Передбачається розширення бази оподаткування для податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, шляхом оподаткування як житлової, так і нежитлової нерухомості.

Підпунктом 14.1.1291 пункту 14.1 статті 14 Кодексу визначено, що об’єкти нежитлової нерухомості — це будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду.

У нежитловій нерухомості виділяють:

  • будівлі готельні — готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, турис­тичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;
  • будівлі офісні — будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;
  • будівлі торговельні — торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйо­ни та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі під­приємств побутового обслуговування;

 

  • гаражі — гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;
  • будівлі промислові та склади;
  • будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);

—   господарські (присадибні) будівлі — допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, ко­тельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;

—   інші будівлі.

З 1 квітня 2014 року для нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земель­ної ділянки, базою оподаткування визначено загальну площу об’єкта оподаткування. 2.1.1. Щодо ставок податку та пільг.

Законом № 71 доповнено перелік об’єктів житлової та нежитлової нерухомості, які не є об’єктом оподаткування, зокрема:

  • житловою нерухомістю, непридатною для проживання, в тому числі у зв’язку з аварійним станом, що визнана такою згідно з рішенням сільської, селищної, міської рад;
  • об’єктами нежитлової нерухомості, які використовуються суб’єктами господарю­вання малого та середнього бізнесу, що провадять діяльність у малих архітектурних формах та на ринках;
  • будівлями промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщен­ня промислових підприємств;
  • будівлями, спорудами сільськогосподарських товаровиробників, призначеними для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності;
  • об’єктами житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності гро­мадських організацій інвалідів та їх підприємств.Законом № 71 переглянуто розміри житлової нерухомості, на яку застосовуються пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Так, база оподаткування об’єкта/об’єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що пере­бувають у власності фізичної особи — платника податку, зменшується:
    • для квартири/квартир незалежно від кількості — на 60 кв. метрів;
    • для житлового будинку/будинків незалежно від кількості — на 120 кв. метрів;
    • для різних типів об’єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі од­ночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), — на 180 кв. метрів.

    При цьому сільські, селищні, міські ради можуть збільшувати граничну межу житло­вої нерухомості, на яку зменшується база оподаткування.

    Крім того, сільські, селищні, міські ради встановлюють пільги з податку, що сплачуєть­ся на відповідній території з об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що пе­ребувають у власності фізичних або юридичних осіб, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та вико­ристовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положен­нями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об’єктів житлової нерухомості для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

    Слід звернути увагу, що пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об’єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб не надаються на:

    • об’єкт/об’єкти оподаткування, якщо площа такого/таких об’єкта/об’єктів переви­щує п’ятикратний розмір неоподатковуваної площі, затвердженої рішенням органів місцевого самоврядування;
    • об’єкти оподаткування, що використовуються їх власниками з метою одержан­ня доходів (здаються в оренду, лізинг, позичку, використовуються у підприємницькій діяльності).

    Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об’єктів нежитлової неру­хомості, встановлюються залежно від майна, яке є об’єктом оподаткування.

    Органи місцевого самоврядування до 1 лютого поточного року подають до відповід­ного контролюючого органу за місцезнаходженням об’єкта житлової/нежитлової неру­хомості відомості щодо встановлених ними ставок податку та наданих ними пільг.

    Ставки податку для об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебува­ють у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради залежно від місця розташування (зональності) та типів та­ких об’єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

    Разом з тим, пунктом 33 підрозділу 10 розділу XX Кодексу встановлено, що на 2015 рік ставки податку для об’єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, визначені пунктом 266.5.1 Кодексу, не можуть перевищу­вати 1 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр для об’єктів нежитлової нерухомості.

    2.1.2. Порядок обчислення та сплати податку.

    Юридичні особи — платники податку самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і до 20 лютого цього ж року подають контролюючому органу за місцезнаходженням об’єкта оподаткування декларацію за встановленою формою у порядку, передбаченому статтею 46 Кодексу, з розбивкою річної суми рівними част­ками поквартально. Щодо новоствореного (нововведеного) об’єкта житлової нерухо­мості декларація подається протягом місяця з дня виникнення права власності на та­кий об’єкт (підпункт 265.7.5 пункту 265.7 статті 265 Кодексу).

    Відповідно до підпункту 265.6.1 пункту 265.6 статті 265 Кодексу базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

    Таким чином, у 2015 році юридичні особи — платники податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, обчислюють суму податку за поточний рік за ставка­ми, встановленими рішенням сільської, селищної або міської ради залежно від місця розташування (зональності) та типів об’єктів:

    • для об’єктів житлової нерухомості — у розмірі, що не перевищує 2 відсотки роз­міру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня 2015 року, за 1 кв. метр бази оподаткування;
    • для об’єктів нежитлової нерухомості — у розмірі, що не перевищує 1 відсоток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня 2015 року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

    Щодо фізичних осіб, то обчислення суми податку з об’єкта/об’єктів житлової неру­хомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості з урахуванням таких особливостей:

    • за наявності у власності платника податку одного об’єкта житлової нерухомості, в тому числі його частки, податок обчислюється, виходячи з бази оподаткування, змен­шеної відповідно до підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 Кодексу, та пільги органів місцевого самоврядування з неоподатковуваної площі таких об’єктів (у разі встанов­лення) і відповідної ставки податку;
    • за наявності у власності платника податку більше одного об’єкта житлової нерухо­мості одного або різних типів, в тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об’єктів, зменшеної відповідно до підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 Кодексу, та пільги органів місцевого самоврядування з неопо­датковуваної площі таких об’єктів (у разі встановлення) і відповідної ставки податку;

    Обчислення суми податку з об’єкта/об’єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кож­ного з об’єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

    Згідно з підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Кодексу податкове/податкові пові-домлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити, зокре­ма, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об’єктів житло­вої та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку — фі­зичній особі контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєст­рації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

    Отже, у 2015 році фізичним особам — платникам податку на нерухоме майно, відмін­не від земельної ділянки, податок буде нараховуватися контролюючими органами за місцем їх податкової адреси (місцем реєстрації) за 2014 рік у такому порядку: з 1 січня по 31 березня 2014 року — з житлової площі, а з 01 квітня по 31 грудня 2014 року — із загальної площі об’єктів житлової нерухомості.

    Умовний приклад алгоритму розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки:

    —   у фізичної особи у власності перебуває квартира, житлова площа якої 123 м кв., загальна — 220 м кв., пільга зі сплати податку — 120 м кв. Ставка податку встановлена в розмірі 1 відс. мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2014 року (12,18 грн.), за 2014 рік сума податку розраховується:

    —   І квартал — (123 м кв. — 120 м кв.) * 12,18 грн. / 12 міс. * 3 міс. = 9,14 грн.;

    —    II—IV квартали — (220 м кв. — 120 м кв.) * 12,18 грн. / 12 міс. * 9 міс = 913,5 грн. За 2014 рік сума податку складає 922,64 грн. (9,14 грн. + 913,5 грн.).

    Тобто, до 1 липня 2015 року фізичній особі буде надіслано податкове повідомлен-ня-рішення про сплату податку у сумі 922,64 грн., яку необхідно сплатити протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

    Враховуючи норми чинного законодавства, фізичні особи сплачувати податок на не­рухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з бази оподаткування, яка запровадже­на Законом № 71, будуть у 2016 році.

    Для забезпечення виконання норм Кодексу та надходження коштів до місцевих бюд­жетів просимо скоординувати роботу органів місцевого самоврядування з перегляду рішень щодо встановлення на 2015 рік податку на майно в частині податку на нерухо­ме майно, відмінне від земельної ділянки, для об’єктів житлової нерухомості, а також прийняття та оприлюднення рішень щодо встановлення у 2015 році податку на майно в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об’єктів не­житлової нерухомості.

    2.2. Транспортний податок.

    Платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі не­резиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Кодексу є об’єктами оподаткування.

    Об’єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і ма­ють об’єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

    Ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гри­вень за кожен легковий автомобіль, що є об’єктом оподаткування, а базовий податко­вий (звітний) період дорівнює календарному року.

    Платники податку— юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і до 20 лютого цього ж року подають контролюючому органу за місцем реєстрації об’єкта оподаткування декларацію з розбивкою річної суми рів­ними частками поквартально. Сплачується податок юридичними особами авансовими внесками щокварталу до ЗО числа місяця, наступного за звітним кварталом, які відоб­ражаються в річній податковій декларації власності на будівлі земельний податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права влас­ності на земельну ділянку (до 1 січня 2015 року — з дати реєстрації права власності на нерухоме майно).

    Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди та­кої земельної ділянки, оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства.

    З огляду на викладене, органам виконавчої влади та органам місцевого самовряду­вання необхідно провести інвентаризацію земельних ділянок і землекористувачів та організувати роботу щодо оформлення права землекористування відповідно до пов­новажень, визначених ст. 122 Земельного кодексу України.

    Особлива увага приділяється наданню права місцевим радам у межах повноважень, ви­значених Кодексом, приймати рішення щодо встановлення ставок земельного податку.

    Так, ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь— не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки (п. 274.1 ст. 274 Кодексу).

    Ставка податку встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків їх нормативної гро­шової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб’єктів господарювання (крім державної та комунальної форм власності).

    Крім того, у статті 277 Кодексу визначено ставки земельного податку за земельні ді­лянки, розташовані за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено, — не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

    Також відповідно до п. 271.2 ст. 271 Кодексу рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, офіційно оприлюд­нюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосо­вуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

    Обов’язковість проведення нормативної грошової оцінки земель передбачено ст. 13 Закону України «Про оцінку земель», а періодичність проведення — статтею 18 цього Закону: не рідше ніж один раз на 5—7 років.

    Своєчасне проведення (повторної) нормативної грошової оцінки земельних ділянок у населених пунктах України у терміни, визначені чинним законодавством, — джерело додаткових надходжень до місцевого бюджету з плати за землю.

    Додатково повідомляємо, що за інформацією Державної служби статистики України, індекс споживчих цін за 2014 рік становив 124,9 відсотка.

    Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нор­мативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та ін­ших земель несільськогосподарського призначення, розрахований відповідно до пун­кту 289.2 статті 289 Кодексу, станом на 1 січня 2015 року складає 1,249.

    Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумуля­тивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель. Коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки земель становлять: 1996 рік— 1,703, 1997 — 1,059, 1998 — 1,006, 1999 — 1,127, 2000 — 1,182, 2001 — 1,02, 2005 — 1,035, 2007 — 1,028.

    Особливості оподаткування та встановлення ставок з єдиного податку2008 — 1,152, 2009 — 1,059, 2010 — 1,0, 2011 — 1,0, 2012 — 1,0, 2013 — 1,0 та 2014— 1,249. Нормативна грошова оцінка земель за 2002, 2003, 2004 та 2006 роки не індек­сувалась. Кумулятивне значення коефіцієнта індексації норматив­ної грошової оцінки земель з 1995 року станом на 1 січня 2015 року становить 3,997.

    У разі переходу права власності на об’єкт оподаткування від одного власника до ін­шого протягом звітного року, податок обчислюється попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначений об’єкт оподаткування, а новим власником — починаючи з місяця, в якому він набув право власності на цей об’єкт.Щодо об’єктів оподаткування, придбаних протягом року, декларація юридичною особою — платником подається протягом місяця з дня виникнення права власності на такий об’єкт, а податок сплачується починаючи з місяця, в якому виникло право влас­ності на такий об’єкт.Відповідно до Закону № 71, по­чинаючи з 1 січня 2015 року, за­проваджено оптимізацію кількості груп платників єдиного податку до чотирьох зі збільшенням існуючо­го максимального розміру доходу.

    За об’єкти оподаткування, придбані протягом року, податок сплачується про­порційно кількості місяців, які залишилися до кінця року, починаючи з місяця, в якому проведено реєстрацію транспортного засобу (п.п. 267.6.6 п. 267.6 ст. 267 Кодексу).

    Щодо фізичних осіб, то обчислення суми податку з об’єкта/об’єктів оподаткування, які їм належать і зареєстровані в Україні, здійснюється контролюючим органом за міс­цем реєстрації платника податку на підставі відомостей, необхідних для розрахунку податку, отриманих від органів внутрішніх справ.

    Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповід­ні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим ор­ганом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) пе­ріоду (року) (п.п. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 Кодексу).

    Щодо об’єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізич­ною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об’єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому влас­нику після отримання інформації про перехід права власності.

    Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам — нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об’єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерези­дентів.

    Фізичними особами транспортний податок сплачується протягом 60 днів з дня вру­чення податкового повідомлення-рішення. 2.3. Плата за землю

    Згідно з п.п. 284.1 ст. 284 Кодексу органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповід­ній території.

    Відповідно до п.п. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Кодексу рішення про встановлення місцевих по­датків та зборів офіційно оприлюднюється до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування визначених місцевих податків та зборів.

    До 25 грудня року, що передує звітному, органи місцевого самоврядування повинні подавати контролюючим органам рішення щодо ставок земельного податку та нада­них пільг з сплати земельного податку юридичним та/або фізичним особам (абз. дру­гий п. 284.1 ст. 284 Кодексу).

    Зміни до зазначеної інформації надаються до 1 числа першого місяця кварталу, що настає за звітним кварталом, у якому відбулися такі зміни.

    Якщо органи місцевого самоврядування не оприлюднили та не надали у встановлені чинним за­конодавством терміни відповід­ному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ді­лянки рішень щодо ставок земель­ного податку та наданих пільг зі сплати земельного податку юридичним та/або фізичним осо­бам, плата за землю в 2015 році справляється відповідно до вимог п.п. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 Кодексу із застосуванням ставок земельного податку 2014 року з урахуванням коефіцієнта індексації— 1,249.

    який дає змогу перебувати на спрощеній системі оподаткування (для першої та другої груп), зниження ставок єдиного податку для платників третьої групи.

    Таким чином, на сьогодні суб’єкти господарювання, які застосовують спрощену сис­тему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на такі групи платників єдиного податку:

    • перша група — фізичні особи — підприємці, які не використовують працю най­маних осіб, здійснюють виключно роздрібний продаж товарів з торговельних міс­ць на ринках та/або провадять господарську діяльність з надання побутових послуг населенню і обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 300000 гривень;
    • друга група — фізичні особи — підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

     

    • не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;
    • обсяг доходу не перевищує 1500000 гривень;

     

    • третя група — фізичні особи — підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, є необмеженою та юридичні особи — суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 20000000 гривень;
    • четверта група — сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільсько­господарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

    Фіксовані ставки єдиного податку для платників першої— другої груп встановлю­ються сільськими, селищними та міськими радами для фізичних осіб — підприємців, які провадять господарську діяльність, залежно від виду господарської діяльності з розрахунку на календарний місяць:

    • для першої групи платників єдиного податку— у межах до 10 відсотків розміру мінімальної заробітної плати;
    • для другої групи платників єдиного податку — у межах до 20 відсотків розміру мінімальної заробітної плати.

    Відповідно органи місцевого самоврядування протягом січня 2015 року можуть пе­реглянути ставки єдиного податку для таких груп платників та офіційно оприлюднити прийняті рішення до 15 липня 2015 року.

    Для справляння єдиного податку з юридичних осіб (платники III та IV груп) рішення місцевих рад не потрібні, оскільки ставки податку визначено Кодексом.

    1. Особливості встановлення зборів

    Рішення про встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів і ту­ристичного збору, прийняті органами місцевого самоврядування до 2015 року, є чин­ними і обов’язкового перегляду не потребують, оскільки норми Кодексу, що регламен­тують порядок справляння цих зборів, не змінювались.

    Місцевим радам необхідно невідкладно прийняти рішення про скасування збо­ру за провадження деяких видів підприємницької діяльності, оскільки відповідно до Закону № 71 з 1 січня 2015 року такий місцевий збір не справляється.

    Додатково повідомляємо, що Законом № 71 запроваджено обов’язкове використання РРО для платників єдиного податку — фізичних осіб — підприємців: платників третьої групи — з 1 липня 2015 року, платників другої групи — з 1 січня 2016 року.

    Водночас платники єдиного податку — фізичні особи — підприємці другої та третьої груп при провадженні діяльності на ринках, при продажу товарів дрібнороздрібної тор-гівельної мережі через засоби пересувної мережі, а також платники єдиного податку першої групи не застосовують РРО (п. 296.10 ст. 296 Кодексу).

    Просимо опублікувати цей лист на офіційних сайтах обласних рад та обласних дер­жавних адміністрацій і довести його до відома місцевих рад і місцевих державних ад­міністрацій.