СПАДКОВИЙ ДОГОВІР І ДОГОВІР ДОВІЧНОГО УТРИМАННЯ

СПАДКОВИЙ ДОГОВІР І ДОГОВІР ДОВІЧНОГО УТРИМАННЯ
Хоча вказані договори дещо схожі, вони ма­ють важливі відмінності. Такі договори не на­лежать до інституту спадкування, а виступа­ють, швидше, його альтернативою.

Укладення згаданих договорів, замість за­повіту, має низку переваг. Наприклад, відчу-жувач (як правило, це самотня особа похило­го віку — власник нерухомості чи вартісного рухомого майна) взамін свого майна може от­римати необхідне матзабезпечення, утриман­ня, догляд і деякі інші послуги. З іншої сторо­ни, набувач, який доглядає немічну особу чи особу похилого віку, отримує гарантію вина­городи своєї турботи й часу за рахунок майна відчужувача. Крім того, за договором довіч­ного утримання й спадковим договором до набувача переходять тільки майнові права. А тому набувач за спадковим договором, як і за договором довічного утримання, не від­повідатиме перед креди­торами за зобов’язаннями відчужувача.

Предмет договорів

За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) пере­дає другій стороні (набувачеві) у власність жит­ловий будинок, квартиру або їхню частину, інше нерухоме або рухоме майно, котре має значну цінність, натомість набувач зобов’язується ут­римувати та(або) доглядати відчужувача довіч­но. До того ж законодавство не вказує, що таке значна цінність. На практиці речами значної цінності вважають автомобілі, твори мисте­цтва, коштовності, різноманітне обладнання, цінні папери, об’єкти права інтелектуальної власності тощо.

А предметом спадкового договору буде те, що одна сторона (набувач)зобов’язується викону­вати розпорядження другої сторони (відчужу­вача) і в разі його смерті набуває право влас­ності на майно відчужувача. Тобто тут відчужу­вач може передавати набувачу будь-яке майно незалежно від його цінності. Однак найчастіше йдеться про нерухомість.

Момент переходу права власності. Визначаючи момент переходу права власності на майно за договором довічного утримання, потрібно керуватися загальними нормами, які визначають момент набуття права власності за договором. Тож, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню (саме до них належить договір довічного утримання), ви­никає в набувача з момен­ту такого посвідчення або набрання законної сили рі­шенням суду про визнан­ня договору, не посвідче­ного нотаріально, дійсним (ст. 334 ЦКУ). А право на нерухоме майно, яке підля­гає держреєстрації, вини­кає від дня такої реєстрації. Нотаріус, який посвідчує договір, також одразу здійснює держреєстрацію переходу права власності на нерухоме майно.

Щодо спадкового договору, то набувач от­римає право власності на майно вже після смерті відчужувача. Проте факт смерті від­чужувача може бути й не єдиною передумо­вою переходу права власності. Адже іноді в спадкових договорах прописують обов’язок набувача вчинити певні дії майнового або немайнового характеру після смерті відчу­жувача. Відповідно, право власності на май­но перейде до нього після вчинення цих дій (наприклад, поховання, встановлення над­гробка тощо).

Заборона відчуження майна.

Як за спадко­вим, так і за договором довічного утримання  таке майно не можна відчужувати протягом порада строку дії цих договорів.

Згідно зі ст. 1307 ЦКУ на майно, визначене в спадковому договорі, нотаріус, який посвідчив цей договір, накладає заборону відчуження та вносить відомості про нього до Єдиного дер­жавного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна. І про це він робить напис на всіх примірниках договору (пп. 8.7 гл. 2 р. II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріуса­ми України, затвердженого наказом Мін’юсту від 22.02.12 р. № 296/5, далі — Порядок вчинен­ня нотаріальних дій). Нотаріус зніме цю забо­рону в разі смерті відчужувача (на підставі сві­доцтва про смерть).

Окрім того, заповіт, який відчужувач склав щодо майна, указаного в спадковому договорі, буде нікчемним.

Аналогічно за договором довічного ут­римання — набувач не має права до смер­ті відчужувача продавати, дарувати, міняти майно, передане за цим до­говором, передавати його в заставу чи у власність іншій особі. Водночас на­бувач вільний включити майно до заповіту. І тут нотаріус також накладає заборону відчуження цьо­го майна (про що вчиняє посвідчувальний напис на всіх примірниках до­говору). Звісно, накладені заборони щодо відчуження нерухомості та майнових прав на нерухомість обов’язково реєструють у Державному реєстрі речових прав на неру­хоме майно (пп. 4.2 гл. 15 р. II Порядку вчи­нення нотаріальних дій).

Інша цікава особливість договору довічного утримання: на майно не можна звертати стяг­нення протягом життя відчужувача.

Оскільки набувач за договором довічного утримання відразу набуває права власності на майно, то на ньому лежить ризик випадкової загибелі цього майна. Так, втрату (знищення), пошкодження майна, яке було передане набу­вачеві за договором довічного утримання, не( вважають підставою для припинення чи змен-Й шення обсягу його обов’язків перед відчужува-чем (ст. 754 ЦКУ).

Форма договорів

Як спадковий договір, так і договір довічно-г го утримання потрібно нотаріально посвідчи-п ти. До того ж доведеться сплатити держмито. Його розмір становить 1% суми договорів, що підлягають оцінці, але не менше 17 грн (пп. «д» п. З ст. З Декрету КМУ «Про державне мито» від 21.01.93 р. № 7-93, далі — Декрет про держ­мито).

Окрім того, спадкові договори, зміни до них та їхнє розірвання додатково реєструють у Спадковому реєстрі. Це роблять держноткон-тори чи приватні нотаріуси, які мають доступ до Спадкового реєстру, у день нотаріального посвідчення спадкового договору.

Сторони договорів: правовий статус

Згідно зі ст. 1303 ЦКУ відчужувачем у спад­ковому договорі може бути подружжя, один із подружжя або інша особа

(мається на увазі фізособа), а набува­чем — фіз- або юрособа. Відчужувач та набувач за спадковим договором — це як повністю дієздатна осо­ба, так і неповнолітня чи обмежено дієздатна (п. 28 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.08 р. № 7, далі -постанова № 7).

Подібно й у договорі довічного утримання відчужувачем може бути фізособа незалеж­но від її віку та стану здоров’я. Проте прак­тика свідчить, що стан здоров’я, який не доз­воляє особі розуміти свої дії й керувати ними, усе-таки перепона для укладення договору довічного утримання. Так, психічні захворю­вання відчужувача (у момент укладення до­говору) та облік його в психоневрологічно­му диспансері — підстава для визнання дого­вору недійсним.

А якщо відчужувачем за договором довічного утримання виступає один із співвласників май­на, що належить їм на праві спільної сумісної власності, такий договір може бути посвідче­ний нотаріусом після визначення частки цьо­го співвласника в спільному майні або визна­чення порядку користування цим майном між ними (пп. 7.3 п. 7 гл. 2 р. II Порядку вчинення нотаріальних дій).

Набувач за договором довічного утриман­ня — фіз- або юрособа. Між іншим, така фіз-особа повинна бути повнолітньою, тобто мати повну цивільну дієздатність (ст. 746 ЦКУ).

Окрім того, набувачами за договором довіч­ного утримання можуть стати кілька фізосіб. Тоді вони стають співвласниками, переданого їм майна, на праві спільної сумісної власності. І, відповідно, їхній обов’язок перед відчужува­чем — солідарний.

Аналогічної норми щодо спадкового догово­ру немає. Однак законом не заборонено, аби в ньому набувачами виступили кілька фіз- чи юросіб, або навіть фіз- та юрособи разом.

Цивільне законодавство передбачає мож­ливість заміни набувача за договором довічного утримання. Так, згідно зі ст. 752 ЦКУ в разі не­можливості подальшого виконання фізособою обов’язків набувача через підстави, що мають істотне значення, обов’язки набувача можуть передати за зго­дою відчужувача члену сім’ї набу вача або іншій особі за їхньою згодою. А незгоду відчужувача можна оскаржити в суді.

Хоча для спадкового догово­ру закон прямо такої можли­вості не передбачає, вважаємо, аналогічно за згодою відчужу­вача може відбутися заміна набувача.

Поза іншим, обов’язки набувача за договором довічного утримання у випадку смерті фізособи-набувача чи припинення юр особи-набувача переходять до їхніх спадкоємців або правонаступників. Якщо ж у набувача немає спадкоємців або вони відмовилися від прийнят­тя майна, переданого відчужувачем, відчужувач набуває права власності на це майно. Тоді до­говір довічного утримання припиняється.

Цивільне законодавство передбачає мож­ливість заміни набувача за договором довічного утримання. Так, згідно зі ст. 752 ЦКУ в разі не­можливості подальшого виконання фізособою обов’язків набувача через підстави, що мають істотне значення, обов’язки набувача можуть передати за зго­дою відчужувача члену сім’ї набу вача або іншій особі за їхньою згодою. А незгоду відчужувача можна оскаржити в суді.

Хоча для спадкового догово­ру закон прямо такої можли­вості не передбачає, вважаємо, аналогічно за згодою відчужу­вача може відбутися заміна набувача.

Поза іншим, обов’язки набувача за договором довічного утримання у випадку смерті фізособи-набувача чи припинення юр особи-набувача переходять до їхніх спадкоємців або правонаступників. Якщо ж у набувача немає спадкоємців або вони відмовилися від прийнят­тя майна, переданого відчужувачем, відчужувач набуває права власності на це майно. Тоді до­говір довічного утримання припиняється.

У разі ліквідації юрособи-набувача за дого­вором довічного утримання право власності на до відчужувача. Якщо внаслідок ліквідації пра­во власності на таке майно перейшло до заснов­ника (учасника), то він отримає також права та обов’язки набувача за договором довічного утримання (ч. 2 ст. 758 ЦКУ).

Смерть фізособи-набувача чи ліквідація юр­особи-набувача за договором спадкування зу­мовить припинення такого договору.

У разі смерті набувача за спадковим догово­ром його спадкоємці вправі вимагати від відчу­жувача відшкодування витрат, яких вони зазна­ли в тій частині зобов’язань, які вже виконав набувач (п. 28 постанови № 7). Якщо ж набувач був зобов’язаний учинити певні дії після смер­ті відчужувача, то в разі смерті набувача цей обов’язок переходить до його спадкоємців.

Також відчужувач може укладати договір довічного утримання на користь третьої осо­би (утриманця) — ч. 4 ст. 746 ЦКУ Тоді набувач утримує та доглядає не відчужувача, а третю особу (утриманця), зазначену в договорі. Така особа не виступає стороною договору. Однак, укладаючи такий договір, відчужувач і набу­вач іноді беруть згоду цієї особи, засвідчену нотаріально. Зауважимо: ці договори на користь третьої особи зустрічаються рід­ко.

За ст. 747 ЦКУ по­дружжя вправі відчужува­ти майно, що йому належить на підставі договору довічного утримання. Смерть одного зі співвласників майна (одного з подружжя), котре вони від­чужили на підставі договору довічного утримання, спри­чинить зменшення обсягу зобов’язань набувача. _   Для укладення догово­ру довічного утримання, предмет якого — май­но подружжя (тобто нале-Їюрлда жить йому на праві спільної суміс­ної власності), потрібна згода обох із подружжя.

Якщо ж відчужувач — один зі співвласників май­на, належного їм на праві спільної сумісної влас­ності, договір довічного утримання дозволено ук­ладати після визначення частки цього співвласни­ка в спільному майні або визначення між співвлас­никами порядку користування цим майном. Подібна ситуація зі спадковим договором. Майно, передане за цим договором, переходить   Так, предметом спадкового бути майно, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності, а також майно, яке належить одному з подружжя (ст. 1306 ЦКУ). Окрім цього, у спадковому договорі можуть передбачити порядок переходу права влас­ності на майно — предмет договору. Зокрема, у разі смерті одного з подружжя спадщина пе­реходить до другого, а в разі смерті другого з подружжя його майно відійде набувачу за до­говором.

Обов’язки набувача

У договорі довічного утримання можна ви­значити всі види матзабезпечення, а також усі види догляду, якими набувач має забезпечувати відчужувана (ст. 749 ЦКУ). Також визначають грошову оцінку матзабезпечення відчужувача. Вона підлягає індексації.

Якщо обов’язки набувача конкретно не ви­значили або виникла потреба забезпечити від­чужувача іншими видами матзабезпечення та догляду, спір вирішать у суді.

У разі смерті відчужувача набувач зобов’язаний поховати його, навіть якщо це не було перед­бачено договором довічного утримання. Проте якщо частина майна відчужувача перейшла до його спадкоємців, витрати на поховання роз­поділяють між ними та набувачем.

А ще набувача можуть зобов’язати забезпечи­ти відчужувача або третю особу житлом у будин­ку (квартирі), переданому за договором довічно­го утримання. Тоді в договорі вказують конкрет­но визначену частину помешкання, у якій відчу-жувач управі проживати (ст. 750 ЦКУ).

Що стосується спадкового договору, то, згідно зі ст. 1305 ЦКУ набувач зобов’язується вчини­ти дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття. Контролюватиме виконання спадкового дого­вору після смерті відчужувача особа, ним при­значена. Якщо такої особи немає — це робить нотаріус за місцем відкриття спадщини.

Як правило, у спадковому договорі перед­бачають такі дії: надання певних побутових послуг відчужувачу — прибирання, прання, приготування їжі, забезпечення необхідними ліками, поховання тощо.

Набувач за спадковим договором виконує свої обов’язки самостійно, але в договорі мож­на також передбачити право набувача передо­ручити виконання всіх обов’язків або їхню час­тину іншій особі. Тим паче їх залишається від­повідальним за належне виконання.

Розірвання договору

За ст. 1308 ЦКУ суд може розірвати спад­ковий договір як на вимогу відчужувача (у разі невиконання набувачем його розпо­ряджень), так і на вимогу набувача (якщо не­можливо виконати розпорядження відчужу­вача). Звернемо увагу: на вимогу набувача суд управі розірвати спадковий договір як до, так і після смерті відчужувача. Але для цьо­го обов’язково потрібно встановити немож­ливість виконання набувачем розпоряджень відчужувача.

Аналогічно і з договором довічного утриман­ня. При цьому, незалежно від провини набува­ча (ст. 755 ЦКУ).

Оскільки за договором довічного утримання майно переходить одразу до набувача, то закон передбачає особливі правові наслідки розірван­ня договору. Так, згідно зі ст. 756 ЦКУ якщо до­говір розірвано у зв’язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов’язків за ним, відчужувач набуває право власності на майно, яке він передав, і вправі вимагати його повернення. Тоді витрати набувача на утриман­ня та/або догляд відчужувача не підлягають поверненню.

Якщо ж договір довічного утримання розірва­ли через неможливість його подальшого ви­конання набувачем через підстави, що мають істотне значення, суд може залишити за набу­вачем право власності на частину майна, з ура­хуванням часу, протягом якого він належно ви­конував свої обов’язки.

Зауважимо: договір про зміну або розірван­ня нотаріально посвідченого договору оформ­люють за допомогою складання окремого договору (пп. 7.1 п. 7 гл. 1 р. II Порядку вчи­нення нотаріальних дій). При цьому держми­то за посвідчення угод про розірвання рані­ше укладених договорів справляють за став­кою, установленою за посвідчення договорів поділу майна, договорів поруки та інших угод, що не підлягають оцінці (п. 14 гл. 1 р. V Інструкції про порядок обчислення та справ­ляння державного мита, затвердженої нака­зом Мінфіну України від 07.07.12 р. № 811). Така ставка становить 17 грн (пп. «е» п. З ст. З Декрету про держмито).