ШЛЮБНИЙ ДОГОВІР

777

ШЛЮБНИЙ ДОГОВІР

Наречені й ті, хто вже перебуває в шлюбі, вправі укладати між собою будь-які договори. 

Нормативне регулювання шлюбного дого­вору містить гл. 10 Сімейного кодексу України (далі — СКУ).

Форма договору

Шлюбний договір можуть укладати як особи, котрі подали заяву про реєстрацію шлюбу, так і саме подружжя (ст. 92 СКУ).

Щоб укласти шлюбний договір до реєстрації шлюбу, якщо його стороною виступає непов­нолітня особа, потрібна письмова згода її бать­ків або піклувальника, засвідчена нотаріусом.

Шлюбний договір укладають у письмовій формі та нотаріально посвідчують. Коли шлюб­ний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності в день реєстрації шлюбу. Якщо ж його уклало подружжя — у день його нотаріального посвідчення.

Предмет шлюбного договору

Шлюбним договором регулюють майнові від­носини між подружжям, визначаючи їхні май­нові права та обов’язки (ч. 1 ст. 93 СКУ), ним сторони узгоджують: яке майно вважатимуть особистою приватною власніс­тю, а яке — спільною сумісною: порядок поді­лу цього майна у випадку розлучення, а також майнові обов’язки стосовно дітей.  У шлюбному договорі можуть за­значити, що майно, набуте в шлюбі, є спіль­ною сумісною власністю, тоді частки — рівні.

Також у шлюбному договорі подружжя може вирішити долю майна, набутого до шлюбу.

Окрім того, подружжя може обумовити в до­говорі долю майна, набутого за договором да­рування чи як спадок. Як передбачено в ст. 57 СКУ майно, набуте в шлюбі на підставі договору дарування чи в порядку спадкування, вважають особистою приватною власністю. Сторони шлюбного договору можуть відійти від цього правила й вирішити, що таке майно стає спільною сумісною власністю. Таким чи­ном, за майбутнього поділу майна застосову­ватимуть саме це положення шлюбного дого­вору.

Щодо права власності на інше майно, набу­те подружжям у шлюбі, то сторони можуть домовитися про обмеження дії норми про за­рахування його до спільної сумісної власності подружжя. Тобто вони вважатимуть таке май­но спільною частковою власністю або особис­тою приватною власністю кожного з них. Таке право їм надає ч. 2 ст. 97 СКУ

У шлюбному договорі можна про­писати порядок поділу майна в разі розірван­ня шлюбу.

У шлюбному договорі можна визначити май­нові права та обов’язки подружжя як батьків (ч. 2 ст. 93 СКУ),тобто з ким проживатимуть діти у випад­ку розлучення, їхнє матеріальне забезпечення, передання в користування певних речей (неру­хомого майна), виплату аліментів тощо.

Шлюбний договір може містити домовленість про надання утримання одному з подружжя, не­зважаючи на непрацездатність та потреби в ма­теріальній допомозі. Якщо в шлюбному дого­ворі визначені умови, розмір та строки виплати аліментів , то в разі невиконання одним із под­ружжя свого обов’язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого на­пису нотаріуса. Також шлюбний договір може передбачати припинення права на утримання одного з подружжя у зв’язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації.

!Вирішувати особисті відносини між подружжям та відносини між ними й дітьми в шлюбному договорі заборонено.

Чинність шлюбного договору

Шлюбний договір діє протягом шлюбу. Проте сторони можуть домовитися й про інше.

Зміна та розірвання шлюбного договору

Законодавством заборонено змінювати умови шлюбного договору в односторонньому поряд­ку (ст. 100 СКУ). Внести зміни до нього мож­на за взаємною згодою обох із подружжя. Таку угоду потрібно нотаріально посвідчити.

 

Визнання шлюбного договору недійсним

Суд може визнати недійсним шлюбний до­говір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені (ст. 103 СКУ).

Шлюбний договір можуть визнати недійсним як повністю, так і частково.