ПОЗОВНА ДАВНІСТЬ

ПОЗОВНА ДАВНІСТЬ

ПОНЯТТЯ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ

Її суть розкриває ст. 256 ЦКУ — це термін, упродовж якого підприємство чи громадянин можуть звернутися до суду з вимогою про за­хист свого права або інтересу. Тобто призначен­ня позовної давності — гарантувати суб’єкту, чиї права порушено, що протягом певного відрізку часу за ним зберігається право ско­ристатися судовим захистом. Відповідно, якщо таке право реалізовано, наприклад, суд ухвалив рішення про стягнення боргу, що набрало чин­ності, то позовну давність вичерпано. Удруге за цим-таки порушенням (з аналогічних підстав) і між тими самими сторонами її застосування не­доцільне. Адже в цьому разі суд повторно такої справи не розглядатиме (п. 4 ч. 1 ст. 157 КАС, п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК, ч. 2 ст. 122 ЦПК).

У вітчизняному правовому полі позовну дав­ність як інститут цивільного права в усіх дета­лях урегулював ЦКУ Водночас низка норма­тивно-правових актів також установлює стро­ки давності, які слугують термінами для звер­нення до суду. Насамперед говоримо про строк давності 1095 днів для оскарження рішень по­даткового органу, що передбачено ст. 102 ПКУ (п. 56.18 цього-таки Кодексу), про строки звер­нення до суду за вирішенням трудових спорів що налічують три місяці, а у справах про звіль­нення — один місяць (ст. 233 КЗпП). Сюди та­кож входить шестимісячний строк звернення до адмінсуду (ст. 99 КАС).

Існують і строки давності, які вжодне не є позовною давністю: терміни для застосуван­ня адміністративно-господарських санкцій (ст. 250 ГКУ), накладення адмінстягнення (ст. 38 КпАП), вчинення виконавчого напису нотаріу­са (ст. 88 Закону про нотаріат).

ЯКІ БУВАЮТЬ СТРОКИ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ

Однак законодавство знає й чимало випадків, коли діє спеціальна позовна давність. Часто-густо вона менша за загальний строк, хоча іноді може й перевищувати його.Загальний строк позовної давності згідно зі ст. 257 ЦКУ становить три роки, і він працює в більшості, так би мовити, загальних випадків порушення прав, включа­ючи й такі, для яких цей строк передбачено ін­шими нормативними актами,наприклад, для вимог: про розділ майна, що перебуває в спіль­ній сумісній власності подружжя після розірван­ня шлюбу (ст. 72 СКУ); про відшкодування збитків від забруднення морськими суднами (ст. 390 КТМ); про визнання ордера на житло недійсним (ст. 59 ЖКУ); до акцептанта пере­казного векселя (ст. 70 УВЗ). Схожих норм — сила-силенна.

Отже, спеціальна (скорочена) по­зовна давність в один рік застосо­вується до вимог:

• про стягнення неустойки (стосується лише штрафів і пені, але не належить до стяг­нення інфляційних і 3% річних за ст. 625 ЦКУ¹);
• про спростування неправдивої інформації в ЗМІ;
• про переведення на співвласника прав і обов’язків покупця в разі порушення пере­важного права придбання частки в спільній частковій власності (ст. 362 ЦКУ). Але якщо це стосується акцій акціонерного товарис­тва, то діє тримісячний строк позовної дав­ності (ч. 5 ст. 7 Закону про АТ);
• у зв’язку з недоліками проданого товару (ст. 681 ЦКУ);

• у зв’язку з перевезенням вантажу, пошти (ст. 925 ЦКУ);
• про розірвання договору дарування (ст. 728 ЦКУ);
• про визнання неправомірними дій виконавця заповіту (ст. 1293 ЦКУ);
• про відшкодування орендодавцю збитків у зв’язку з пошкодженням речі, переданої за договором оренди, і відшкодування оренда­рю витрат на поліпшення речі, отриманої за таким договором (ст. 786 ЦКУ);
• що випливають із дефектів некапітальних конструкцій за договором будівельного під­ряду (ст. 322 ГКУ)²;
• про відшкодування збитків від нестачі, втрати вантажу або його пошкодження, прострочен­ня доставки, затримки видачі та в інших ви­падках порушень у рамках договорів морсько­го перевезення вантажу (ст. 388 КТМ);
• про визнання батьківства й материнства (ст.ст. 129,139 СКУ);
• матері про внесення змін до актового запису про народження дитини (ст. 138 СКУ);
• чекодержателя про оплату чека (ст. 1106 ЦКУ);
• кредитора до спадкоємців, які прийняли спад­щину, якщо кредитор не знав і не міг знати про відкриття спадщини (ч. З ст. 1281 ЦКУ);
• кредитора до поручителя, якщо строку вико­нання основного зобов’язання не встановле­но або встановлено моментом пред’явлення вимоги (ч. 4 ст. 559 ЦКУ).

Це, зрозуміло, не вичерпний перелік випадків застосування річної позовної давності, а ілюс­трація їх численності. Позаяк існують варіанти, коли працює шестимісячний строк позовної давності, зокрема, до вимог:

що випливають із постачання товарів не­належної якості за договорами постачання (ч. 8 ст. 269 ГКУ);

• перевізника до вантажовідправників і ван­тажоодержувачів, обумовлених перевезен­ням (між суб’єктами господарювання) (ч. 5 ст. 315 ГКУ);
• що висуваються до залізниць, а також тих, які залізниці пред’являють вантажовідправ­никам і вантажоодержувачам і пасажирам (п.п. 136,137 Статуту залізниць);
• кредитора спадкодавця до спадкоємців, які прийняли спадщину (ч. 2 ст. 1281 ЦКУ).

Три місяці в розпорядженні акціо­нера є на оскарження рішення за­гальних зборів акціонерів, якщо таке рішення або порядок його ухвалення порушують його права та інтереси (ст. 50 Закону про AT).

Як ми вже зауважили, спеціальна позовна давність може бути не лише скороченою, але й тривалішою, ніж за­гальний строк. До вимог про відшкодування збитків, завданих замовнику про­типравними діями підрядника, що призвели до аварій чи руйнувань, — 30 років (ч. З ст. 322 ГКУ).

Важливо пам ‘ятати, що строк позов­ної давності, передбачений законом, можна збільшити за узгодженням між сторонами, закріпленим у письмовій формі, тобто у звичайному договорі або листах, якими обмінялися сторони, що однозначно підтверджують таку домовленість. При­чому врегулювати цю умову можна як на етапі укладення договору, так іпід час його виконання. Але зменшення строку позовної давності, як і зміна порядку її обчислення, заборонені (ст. 259 ЦКУ).

Особливо тут слід виділити чоти­рирічний строк позовної давності, який застосовується в міжнародній купівлі-продажу товарів згідно з Конвенцією ООН 1974 р. Він стосується сторін контракту, країни яких є учасниками цієї Конвенції, і якщо вони в зро­зумілій формі не виключили її застосування. Тоді цей строк позовної давності діє незалежно від права, що регулює правовідносини між сторо­нами контракту (ст. 3). Зауважимо: випадки про­дажу, до яких ця Конвенція не застосовується, закріплено її ст. 4.

Залежно від конкретної ситуації може спрацьовувати скорочений або, навпаки, подовжений строк. Іноді навіть на пер­ший погляд до одних і тих самих вимог за­стосовується різний строк позовної дав­ності. Наприклад, за ст. 681 ЦКУ до вимог, пов’язаних із недоліками проданого това­ру, застосовується річний строк позовної давності, а згідно із ч. 8 ст. 269 ГКУ позов у зв’язку з постачанням товарів неналежної якості можна пред’явити протягом шести мі­сяців. Пленум ВГСУ вважає, що тут ідеться про два різні договори — купівлі-продажу й постачання (п. 3.1 постанови від 29.05.13 р. № 10). Тому розмежувати ці строки можна через визначення правової природи укладе­ного договору. А щоб віднайти «десять від­мінностей», належить вивчити матчастину або звернутися за допомогою до юриста. Але якщо тут можна «танцювати» від різної назви договорів, то в інших випадках тако­го орієнтира може не бути. Взяти хоча б до­говір перевезення: ч. З ст. 925 ЦКУ твердить, що позов за договором перевезення ванта­жу, пошти можна пред’явити протягом року, а за ч. 5 ст. 315 ГКУ перевізник має право позиватися до вантажовідправника й ванта­жоодержувача в шестимісячний строк. Тобто різні строки належать до одного й того са­мого виду договору. ВГСУ цілком обґрун­товано вважає, що жодного протиріччя тут немає, а ці норми співвідносяться як загаль­на (ч. З ст. 925 ЦКУ) і спеціальна (ч. 5 ст. 315 ГКУ). Тому якщо справа торкається інте­ресів перевізника, то йому необхідно керу­ватися нормою ГКУ (п. 28 листа ВГСУ від 07.04.08 р. № 01-8/211). Тож у подібних ситу­аціях, коли спір випливає з правовідносин між суб’єктами господарювання, пріоритет у застосуванні — у норм ГКУ.

КОЛИ ПОЗОВНА ДАВНІСТЬ НЕ ДІЄ

Захист прав, інтересів фіз- і юросіб не завж­ди обмежено рамками позовної давності. Існує низка вимог, на які не поширюється або до яких через специфіку правовідносин позовна дав­ність незастосовна.

Це вимоги:

• що випливають із порушень особистих не-майнових прав (окрім випадків, визначених законодавством), наприклад, до таких ав­торських прав, як право про визнання авто­рства (зазначення імені), право залишати­ся анонімом, право обирати псевдонім або право на недоторканність твору;
• вкладника банку (фінустанови) про вида­чу вкладу, тобто до права витребування від банку повернення свого депозитного вкла­ду, розміщеного на підставі письмового до­говору, позовна давність незастосовна;
• про відшкодування шкоди, заподіяної каліц­твом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, крім випадків завдання такої шко­ди внаслідок дефектів товару, що є рухомим майном, зокрема, як складова іншого рухо­мого або нерухомого майна, включаючи електроенергію;
• застрахованої особи до страховика про здій­снення страхової виплати (страхового від­шкодування);
• центрального органу виконавчої влади, що реалізує політику у сфері державного ма­теріального резерву, щодо зобов’язань, які випливають із Закону про державний ма­теріальний резерв;
• про відшкодування ядерної шкоди, завданої життю та здоров’ю (ч. 1 ст. 76 Закону про ядерну енергію);
• які випливають із сімейних стосунків (ок­рім вимог про розділ майна після розірван­ня шлюбу, про визнання батьківства, про ви­знання материнства, а також вимоги матері про внесення змін до актового запису про народження дитини) (ст. 20 СКУ);
• про стягнення зарплати в рамках трудових відносин (ст. 233 КЗпП). На цей важливий момент звертає увагу Мінсоцполітики у своєму листі від 10.14 р. № 3050/0/06/14;
• про усунення перешкод у здійсненні влас­ником майна права користування та розпорядження своїм майном, тобто до пред’явлення негаторного позову. За та­ких обставин цей позов можна пред’явити будь-якої миті, поки існує порушення прав власника (ст. 391 ЦКУ).

Згаданий перелік не вичерпний, тому зако­нодавство може містити інші випадки, коли строків позовної давності не застосовують.

ЗАСТОСУВАННЯ СТРОКІВ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ

Обчислення строків позовної давності.

Насамперед тут треба сказати, що для вжиття позовної давності діють загальні правила визна­чення (початку й закінчення) строків, передба­чені ст.ст. 253—255 ЦКУ: перебіг строку розпо­чинається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

Тепер перейдемо до загального правила об­числення позовної давності: строк позовної давності стартує від дня, коли особа дізнала­ся або могла довідатися про порушення свого права або про те, хто його порушив (ч. 1 ст. 261 ЦКУ).Тобто поінформованість про порушення свого права і є тією подією, яка «вмикає» по­зовну давність. Проте якщо відомий факт по­рушення прав, але не встановлено порушника, до якого можна пред’явити відповідні вимоги, точкою відліку стане день поінформованості про порушника. Отже, керуючись правилом зі ст. 253 ЦКУ строк позовної давності необхідно відлічувати з наступного дня після дати вста­новлення факту порушення свого права або порушника.

Поряд із цим, існує низка спеціальних правил обчислення строків позовної давності. Вони ак­туальні передусім для суб’єктів господарюван­ня, які найчастіше мають справу з договірними зобов’язаннями.

Тому коли проблема стосується вико­нання умов договору, то діє таке правило: за зобов’язаннями з визначеним строком вико­нання строк позовної давності починається із закінченням такого строку (ч. 5 ст. 261 ЦКУ). Знову-таки, день закінчення строку виконан­ня зобов’язання — календарна дата чи подія, з якою пов’язано початок відліку позовної дав­ності. Наприклад, якщо договором передбачено, що товар належить оплатити впродовж 10 ка­лендарних днів із моменту його відвантаження (доправлення) покупцю, то строк позовної дав­ності треба обчислювати з наступного (одина­дцятого) дня після дати закінчення цього строку. Важливо брати до уваги те, що якщо договором передбачено графік платежів або поетапну оп­лату, окремі строки для робіт і послуг, позов­ну давність застосовують окремо за кожним простроченим строком виконання.

Але часто-густо суб’єкти господарювання не обтяжують себе суворою паперовою роботою й відвантажують товари, виконують роботи або надають послуги без підписаного сторона­ми договору. У таких випадках зазвичай стро­ку виконання контрагентом того чи іншого зобов’язання не врегульовано. Інакше кажучи, у договорі чи законі немає чітко зафіксованої дати або періоду для оплати, передання товару тощо. За цих обставин належить послуговува­тися таким правилом: за зобов’язаннями, строк виконання яких не встановлено або визначено моментом вимоги, строк позовної давності роз­починається від дня, коли в кредитора виникає право на пред’явлення вимоги про виконання зобов’язання. А якщо боржнику надано пільго­вий строк для виконання вимоги, строк позов­ної давності вмикається із закінченням такого строку (абз. 2 ч. 5 ст. 261 ЦКУ).

Традиційно під пільговим строком розуміють сім днів, передбачених ч. 2 ст. 530 ЦКУ Тобто якщо строку виконання зобов’язання не вста­новлено, кредитор має право в будь-який час пред’явити вимогу про його виконання. У свою чергу, боржнику відведено сім днів для його ви­конання, а з восьмого дня розпочнеться перебіг строку позовної давності. Разом із тим в аналогіч­ній ситуації для повернення позики встановлено спеціальний 30-денний строк від дня пред’явлення вимоги позикодавця (якщо іншого не обумо­влено договором) (ч. 1 ст. 1049 ЦКУ). Одначе якщо при цьому з договору чи закону випливає обов’язок негайного виконання зобов’язання, то строк позовної давності розпочне перебіг від дня пред’явлення вимоги, а не після закінчення семи днів (п. 4.2 постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.13 р. № 10).

Цікаво, що фразі із ч. 2 ст. 530 ЦКУ що стосуєть­ся негайного виконання зобов’язання, пізніше Пленум ВГСУ надав іншого забарвлення. При цьому він навів як приклад обов’язок покупця за договором купівлі-продажу оплатити товар після його приймання або після одержання на нього то­варосупровідних документів (ч. 1 ст. 692 ЦКУ).

Уп. 1.7 постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.13 р. № 14 підкреслено, що такий обов’язок зі сплати виникає в покупця (боржника) незалежно від пред’явлення кредитором вимоги. Це означає, що від дня, який настає за днем приймання то­вару, розпочинається відповідальність покупця за несплату. Логічно було б вважати, що із цьо-го-таки дня стартує й відлік строку позовної давності, бо початок відліку цього строку, як і виникнення підстави для притягнення до від­повідальності, пов’язано з наявністю факту по­рушення прав. Хоча, на нашу думку, ч. 1 ст. 692

ЦКУ — самостійний випадок, який слід розгля­дати поза контекстом ч. 2 ст. 530 ЦКУ

Отже, коли строку виконання зобов’язання не обумовлено, для «ввімкнення» позовної дав­ності кредитор має пред’явити боржнику вимо­гу. Після закінчення семиденного (або іншого) строку, відведеного боржнику, розпочинається строк позовної давності. Та якщо він мусить ви­конати зобов’язання негайно, строк давності відлічується від дня пред’явлення вимоги.

До речі, кілька слів про форму вимоги креди­тора до боржника в контексті ст. 530 ЦКУ Як стверджує Пленум ВГСУ її форми не визначено, тому таким документом мо­жуть стати платіжна вимо-га-доручення, лист, телегра­ма, рахунок-фактура та ін. Причому кредитору важливо також зберегти документ, що доводить одержання вимоги боржником і знадобиться в суді (абз. З п. 1.7 постанови від 17.12.13 р.№ 14).

Але й це ще не всі спецправила обчислення строків позовної давності. Практично кожний спеціальний строк позовної давності, який ми згадували вище (див. стор. 6 поточного номе­ра), містить умову для початку його обчислен­ня. Наприклад, річний строк позовної давності до вимог про відшкодування орендарем збитків у зв’язку з пошкодженням речі, переданої йому в оренду, розпочинається від дня повернення речі орендодавцю (ч. 2 ст. 786 ЦКУ).

На особливу увагу заслуговує застосування позовної давності для стягнення неустойки (пені, штрафів). Нагадаємо: в розпорядженні кредитора — рік (ч. 2 ст. 258 ЦКУ). А згідно із ч. 6 ст. 232 ГКУ нарахування штрафних сі цій припиняється через шість місяців від , коли зобов’язання мало бути виконаним,яі іншого не встановлено законом чи договот. Насправді між нормами ніякого протирі У цьому разі ГКУ встановлює граничний і тимісячний строк, протягом якого креди може нарахувати неустойку, але зверну тис суду за її стягненням він має право саме ві довж року, як наказує ЦКУ Тобто строк, у новлений ч. 6 ст. 232 ГКУ до позовної давн не належить (дме. лист ВГСУ від 21.11.1 № 01-06/1624/2011). Це якщо говорити про подарсько-правові відносини. А ось у цивільно-правових пеня підлягає стягненню в межах одного року до дня пред’явлення позову.

Водночас, звертаємо уі що для стягнення 3% річних від простроченої суми (ст. 625 ЦКУ), а та збитків, заподіяних невиконанням або належним виконанням зобов’язань, діє загалі строк позовної давності (3 роки).

Якщо мовити про регресні зобов’язанні строк позовної давності розпочинає збії від дня виконання основного зобов’язання ст. 261 ЦКУ). Це актуально для страховиків, поручителів, гарантів, які набувають права боржника при виконанні основного зобов’яз; перед кредитором. Але страховику важливі кож зважати на положення ст.ст. 262, 512. ЦКУ й ст. 27 Закону про страхування, за яким позовна давність застосовується зовсім інакше. Вона розпочинає перебіг від дня настання страхового випадку й перехід права вимоги до страховика на її обчислення не впливає. На ці й суттєві деталі звернув увагу ВСУ в постаної 25.12.13 р.№6-112цс1.

ЗУПИНЕННЯ Й ПЕРЕРИВАННЯ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ

Зупинення

Суть у тому, що з настанням певної обста­вини перебіг строку позовної давності зупи­няється, допоки вона не припиниться (існує). Тільки-но це станеться, перебіг строку по­зовної давності продовжуватиметься з ура­хуванням часу, що минув до зупинення.

А підстави для зупинення такі:

• надзвичайна або невідворотна за даних об­ставин подія (непереборна сила), що пере­шкоджала пред’явленню позову. Ці зовніш­ні події прийнято називати форс-мажором. Невичерпний перелік обставин, які нале­жать до форс-мажору, наведено в ч. 2 ст. 14^і Закону про ТПП: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна загроза такого кон­флікту, блокада, загальна військова мобілі­зація, воєнні дії, акти тероризму, диверсії, аварії, страйки тощо. На території України події форс-мажору підтверджує сертифі­кат Торгово-промислової палати (або ре­гіональної)⁵. І він-таки єдиний документ, що посвідчує обставини непереборної сили на території проведення АТО (ст. 10 Закону № 1669);
• зупинення (відстрочення) виконання зобов’язання (мораторій) згідно із зако­ном. Наприклад, уже багато років зупи­нено перебіг позовної давності щодо ви­мог кредиторів, спрямованих на звернен­ня стягнення на майно держпідприємств і госптовариств, у статутних капіталах яких частка держави не менше 25%. Відновиться він, коли припинить дію мораторій, уста­новлений Законом № 2864;
• призупинення дії закону або іншого норма­тивно-правового акта, який регулював від­повідні відносини;
• перебування позивача або відповідача в лавах Збройних сил України або в інших, створених відповідно до законодавства, військових формуваннях, які переведено у воєнний стан.

Переривання

Його перевага в тому, що після перериван­ня строк позовної давності розпочинає пе­ребіг заново. Тобто строк, що минув до пе­реривання, при новому обчисленні не зарахо­вується.

Підставами для переривання позовної дав­ності слугують:

1) учинення боржником дій, які свідчать про визнання ним свого боргу. Саме активна по­ведінка боржника, а не його бездіяльність. До таких дій Пленум ВГСУ відносить (пп. 4.4.1 постанови від 29.05.13 р. № 10):

• визнання пред ‘явленої претензії. За таке править офіційна відповідь на претензію за підписом боржника, його директора (упов­новаженої ним особи);
• зміна договору, що свідчить про визнання боргу боржником, однаково як і прохання боржника внести такі зміни. Наприклад, зміна форми або строку платежу, способу виконання зобов’язання, строку постачан­ня тощо;
• письмове прохання боржника відтермі-нувати сплату боргу. Це може бути лист, завізований боржником (його директором чи уповноваженою ним особою), з якого недвозначно випливає, що боржник про­сить відкласти строк сплати конкретного грошового боргу;
• підписання акта звірки взаємних розрахун­ків, що підтверджує заборгованість у сумі, щодо якої виник спір. У практиці бухгал­терів це досить-таки розповсюджений до­кумент. Однак із метою переривання його має підписати особа, уповноважена діяти від імені підприємства боржника. Зазвичай це директор або представник за довіреніс­тю, яким може бути й бухгалтер;
• письмове звернення боржника до креди­тора щодо гарантування сплати суми боргу. Вважаємо, тут ідеться про звичайне гарантійне зобов’язання боржника погаси­ти суму боргу, а не про гарантію як спосіб забезпечення виконання зобов’язання. Бо в цьому разі гарантом за боржника перед кредитором виступає фінустанова, а не сам боржник;

часткова оплата боржником основної суми боргу та/або санкцій. За згоди борж­ника платником може бути й третя осо­ба. Однак переривання позовної давності не станеться, якщо часткову оплату або періодичні платежі передбачено самим зобов’язанням. Заразом визнання борж­ником основного боргу не свідчить про те, що він визнає додаткові вимоги (неустой­ку, відсотки);

Усі перелічені підстави для зупинен­ня й переривання позовної давності можуть спрацювати лише після увімкнення її строку й до моменту його повного закінчення. Після цього зупинен­ня й переривання неможливі. Дії з пере­ривання належить учинити тому, хто вповноважений представляти боржника за законом, установчим документом або довіреністю, інакше ефекту не буде.

2) пред’явлення позову до одного з боржни­ків або коли предмет позову — частина вимо­ги позивача. Але переривання матиме місце лише тоді, коли позов подадуть до суду з до­триманням усіх процесуальних формальностей, що підтвердить або відбиток дати поштово штемпеля, або відмітка канцелярії суду (г пп. 4.4.1, 4.4.2 постанови від 29.05.13 р. № 1 А коли госпсуд відмовить прийняти позов,: лишить його без розгляду або поверне, то пер ривання не відбудеться. Тобто воно станеты коли позов подадуть повторно за всіма прав лами або оскаржать відповідну ухвалу суду.} речі, подання позову до суду, до підвідомчос якого не належить розгляд справи, теж не спр яє перериванню позовної давності. Наприкл; якщо замість господарського суду звернути до загального (місцевого). А ось порушен правил підсудності в госппроцесі таких наслі ків не зумовлює, позаяк суд зобов’язаний п редати позов за належною підсудністю (ст. ГПК). Це саме можна сказати й про цивільні процес (ст. 116 ЦПК).

А якщо суд залишить без розгляду пред’явлені у рамках кримінального провадження позов,’ час від дня пред’явлення позову й до дня набра ня чинності судовим рішенням, яким позов зал шено без розгляду, до строку позовної давнос не зараховується. Ба більше, якщо залишок ча тини її строку менше за шість місяців, то її п довжують до повних шести місяців.

НАСЛІДКИ ЗАКІНЧЕННЯ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ

Закінчення строку позовної давності аж ніяк не означає, що порушене право вже не можна захистити. Адже суд застосовує позовну дав­ність лише за заявою сторони в спорі. Інакше кажучи, якщо після закінчення строку позовної давності сторона, право якої порушено, звер­неться до суду за захистом, то він зобов’язаний прийняти позовну заяву. Можливо, суд навіть розгляне справу по суті й ухвалить відповідне рішення.

Але коли відповідач заявить у суді про за­кінчення позовної давності, то суд має в по­зові відмовити. Утім, якщо суд вважатиме, що її пропущено з поважної причини, то позивач отримає судовий захист — справу розглянуть. Проте не варто в суді порушувати питання про відновлення (поновлення) строків позовної дав­ності, бо це не процесуальний строк. Тож у та­кому проханні відмовлять.

Позивач або інший учасник процесу має пра­во клопотати (у позові або в клопотанні) саме про надання судового захисту через те, що по­зовну давність пропущено з поважної причи­ни. Які причини до таких належать, закон не уточнює. Кожний випадок індивідуальний на розсуд суду.

Як орієнтир для фізосіб Пленум ВГСУ зг, дує: тяжке захворювання, тривале переб; вання за кордоном. Зрозуміло, за наявнос доказів. Юрособам набагато складніше д< вести поважність пропуску. Хоча б тому, що замість одного представника, відсутнього навіть із зазначеної вище причини, можна задіяти іншого.

Хай там як, а суд має обґрунтувати своє р шення (про відмову в позові або про надань захисту) ст. 267 ЦКУ якою передбачено наслідки закінчення позовної давності.

Закінчення строку давності за основною ві могою означає, що вона минула й за додаткс вою вимогою. А ось протилежно ця аксіома спрацьовує не завжди. Позаяк строк давності щодо додаткових вимог часто-густо коротші аніж за основними. Наприклад, коли говорит про неустойку, поруку. А деякі нарахуванні такі як інфляційні, 3% річних — і взагалі складові суми боргу. Тому, якщо позовна давність з ними минула, то закінчилася вона й за основною вимогою, і навпаки. Причому незалежно від періоду їх нарахування (п. 5.3 постанови від 29.05.13 р. № 10). Вельми важливий момент, бо завдяки цьому правилу немає очевидного пере­косу вбік прав та інтересів кредитора, а борж­ник захищений від надмірних фінансових пре­тензій.

Такі основні правові аспекти застосування по­зовної давності. В одному з наступних номерів нашої газети, продовжуючи тему, ми приділи­мо увагу податковому й бухгалтерському об­ліку дебіторської та кредиторської заборгова­ності у зв’язку із закінченням строку позовної давності.