ПОЗОВНА ДАВНІСТЬ
ПОНЯТТЯ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ
Її суть розкриває ст. 256 ЦКУ — це термін, упродовж якого підприємство чи громадянин можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. Тобто призначення позовної давності — гарантувати суб’єкту, чиї права порушено, що протягом певного відрізку часу за ним зберігається право скористатися судовим захистом. Відповідно, якщо таке право реалізовано, наприклад, суд ухвалив рішення про стягнення боргу, що набрало чинності, то позовну давність вичерпано. Удруге за цим-таки порушенням (з аналогічних підстав) і між тими самими сторонами її застосування недоцільне. Адже в цьому разі суд повторно такої справи не розглядатиме (п. 4 ч. 1 ст. 157 КАС, п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК, ч. 2 ст. 122 ЦПК).
У вітчизняному правовому полі позовну давність як інститут цивільного права в усіх деталях урегулював ЦКУ Водночас низка нормативно-правових актів також установлює строки давності, які слугують термінами для звернення до суду. Насамперед говоримо про строк давності 1095 днів для оскарження рішень податкового органу, що передбачено ст. 102 ПКУ (п. 56.18 цього-таки Кодексу), про строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів що налічують три місяці, а у справах про звільнення — один місяць (ст. 233 КЗпП). Сюди також входить шестимісячний строк звернення до адмінсуду (ст. 99 КАС).
Існують і строки давності, які вжодне не є позовною давністю: терміни для застосування адміністративно-господарських санкцій (ст. 250 ГКУ), накладення адмінстягнення (ст. 38 КпАП), вчинення виконавчого напису нотаріуса (ст. 88 Закону про нотаріат).
ЯКІ БУВАЮТЬ СТРОКИ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ
Однак законодавство знає й чимало випадків, коли діє спеціальна позовна давність. Часто-густо вона менша за загальний строк, хоча іноді може й перевищувати його.Загальний строк позовної давності згідно зі ст. 257 ЦКУ становить три роки, і він працює в більшості, так би мовити, загальних випадків порушення прав, включаючи й такі, для яких цей строк передбачено іншими нормативними актами,наприклад, для вимог: про розділ майна, що перебуває в спільній сумісній власності подружжя після розірвання шлюбу (ст. 72 СКУ); про відшкодування збитків від забруднення морськими суднами (ст. 390 КТМ); про визнання ордера на житло недійсним (ст. 59 ЖКУ); до акцептанта переказного векселя (ст. 70 УВЗ). Схожих норм — сила-силенна.
Отже, спеціальна (скорочена) позовна давність в один рік застосовується до вимог:
- про стягнення неустойки (стосується лише штрафів і пені, але не належить до стягнення інфляційних і 3% річних за ст. 625 ЦКУ1);
- про спростування неправдивої інформації в ЗМІ;
- про переведення на співвласника прав і обов’язків покупця в разі порушення переважного права придбання частки в спільній частковій власності (ст. 362 ЦКУ). Але якщо це стосується акцій акціонерного товариства, то діє тримісячний строк позовної давності (ч. 5 ст. 7 Закону про АТ);
- у зв’язку з недоліками проданого товару (ст. 681 ЦКУ);
- у зв’язку з перевезенням вантажу, пошти (ст. 925 ЦКУ);
- про розірвання договору дарування (ст. 728 ЦКУ);
- про визнання неправомірними дій виконавця заповіту (ст. 1293 ЦКУ);
- про відшкодування орендодавцю збитків у зв’язку з пошкодженням речі, переданої за договором оренди, і відшкодування орендарю витрат на поліпшення речі, отриманої за таким договором (ст. 786 ЦКУ);
- що випливають із дефектів некапітальних конструкцій за договором будівельного підряду (ст. 322 ГКУ)2;
- про відшкодування збитків від нестачі, втрати вантажу або його пошкодження, прострочення доставки, затримки видачі та в інших випадках порушень у рамках договорів морського перевезення вантажу (ст. 388 КТМ);
- про визнання батьківства й материнства (ст.ст. 129,139 СКУ);
- матері про внесення змін до актового запису про народження дитини (ст. 138 СКУ);
- чекодержателя про оплату чека (ст. 1106 ЦКУ);
- кредитора до спадкоємців, які прийняли спадщину, якщо кредитор не знав і не міг знати про відкриття спадщини (ч. З ст. 1281 ЦКУ);
- кредитора до поручителя, якщо строку виконання основного зобов’язання не встановлено або встановлено моментом пред’явлення вимоги (ч. 4 ст. 559 ЦКУ).
Це, зрозуміло, не вичерпний перелік випадків застосування річної позовної давності, а ілюстрація їх численності. Позаяк існують варіанти, коли працює шестимісячний строк позовної давності, зокрема, до вимог:
що випливають із постачання товарів неналежної якості за договорами постачання (ч. 8 ст. 269 ГКУ);
- перевізника до вантажовідправників і вантажоодержувачів, обумовлених перевезенням (між суб’єктами господарювання) (ч. 5 ст. 315 ГКУ);
- що висуваються до залізниць, а також тих, які залізниці пред’являють вантажовідправникам і вантажоодержувачам і пасажирам (п.п. 136,137 Статуту залізниць);
- кредитора спадкодавця до спадкоємців, які прийняли спадщину (ч. 2 ст. 1281 ЦКУ).
Три місяці в розпорядженні акціонера є на оскарження рішення загальних зборів акціонерів, якщо таке рішення або порядок його ухвалення порушують його права та інтереси (ст. 50 Закону про AT).
Як ми вже зауважили, спеціальна позовна давність може бути не лише скороченою, але й тривалішою, ніж загальний строк. До вимог про відшкодування збитків, завданих замовнику протиправними діями підрядника, що призвели до аварій чи руйнувань, — 30 років (ч. З ст. 322 ГКУ).
Важливо пам ‘ятати, що строк позовної давності, передбачений законом, можна збільшити за узгодженням між сторонами, закріпленим у письмовій формі, тобто у звичайному договорі або листах, якими обмінялися сторони, що однозначно підтверджують таку домовленість. Причому врегулювати цю умову можна як на етапі укладення договору, так іпід час його виконання. Але зменшення строку позовної давності, як і зміна порядку її обчислення, заборонені (ст. 259 ЦКУ).
Особливо тут слід виділити чотирирічний строк позовної давності, який застосовується в міжнародній купівлі-продажу товарів згідно з Конвенцією ООН 1974 р. Він стосується сторін контракту, країни яких є учасниками цієї Конвенції, і якщо вони в зрозумілій формі не виключили її застосування. Тоді цей строк позовної давності діє незалежно від права, що регулює правовідносини між сторонами контракту (ст. 3). Зауважимо: випадки продажу, до яких ця Конвенція не застосовується, закріплено її ст. 4.
Залежно від конкретної ситуації може спрацьовувати скорочений або, навпаки, подовжений строк. Іноді навіть на перший погляд до одних і тих самих вимог застосовується різний строк позовної давності. Наприклад, за ст. 681 ЦКУ до вимог, пов’язаних із недоліками проданого товару, застосовується річний строк позовної давності, а згідно із ч. 8 ст. 269 ГКУ позов у зв’язку з постачанням товарів неналежної якості можна пред’явити протягом шести місяців. Пленум ВГСУ вважає, що тут ідеться про два різні договори — купівлі-продажу й постачання (п. 3.1 постанови від 29.05.13 р. № 10). Тому розмежувати ці строки можна через визначення правової природи укладеного договору. А щоб віднайти «десять відмінностей», належить вивчити матчастину або звернутися за допомогою до юриста. Але якщо тут можна «танцювати» від різної назви договорів, то в інших випадках такого орієнтира може не бути. Взяти хоча б договір перевезення: ч. З ст. 925 ЦКУ твердить, що позов за договором перевезення вантажу, пошти можна пред’явити протягом року, а за ч. 5 ст. 315 ГКУ перевізник має право позиватися до вантажовідправника й вантажоодержувача в шестимісячний строк. Тобто різні строки належать до одного й того самого виду договору. ВГСУ цілком обґрунтовано вважає, що жодного протиріччя тут немає, а ці норми співвідносяться як загальна (ч. З ст. 925 ЦКУ) і спеціальна (ч. 5 ст. 315 ГКУ). Тому якщо справа торкається інтересів перевізника, то йому необхідно керуватися нормою ГКУ (п. 28 листа ВГСУ від 07.04.08 р. № 01-8/211). Тож у подібних ситуаціях, коли спір випливає з правовідносин між суб’єктами господарювання, пріоритет у застосуванні — у норм ГКУ.
КОЛИ ПОЗОВНА ДАВНІСТЬ НЕ ДІЄ
Захист прав, інтересів фіз- і юросіб не завжди обмежено рамками позовної давності. Існує низка вимог, на які не поширюється або до яких через специфіку правовідносин позовна давність незастосовна.
Це вимоги:
- що випливають із порушень особистих не-майнових прав (окрім випадків, визначених законодавством), наприклад, до таких авторських прав, як право про визнання авторства (зазначення імені), право залишатися анонімом, право обирати псевдонім або право на недоторканність твору;
- вкладника банку (фінустанови) про видачу вкладу, тобто до права витребування від банку повернення свого депозитного вкладу, розміщеного на підставі письмового договору, позовна давність незастосовна;
- про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок дефектів товару, що є рухомим майном, зокрема, як складова іншого рухомого або нерухомого майна, включаючи електроенергію;
- застрахованої особи до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування);
- центрального органу виконавчої влади, що реалізує політику у сфері державного матеріального резерву, щодо зобов’язань, які випливають із Закону про державний матеріальний резерв;
- про відшкодування ядерної шкоди, завданої життю та здоров’ю (ч. 1 ст. 76 Закону про ядерну енергію);
- які випливають із сімейних стосунків (окрім вимог про розділ майна після розірвання шлюбу, про визнання батьківства, про визнання материнства, а також вимоги матері про внесення змін до актового запису про народження дитини) (ст. 20 СКУ);
- про стягнення зарплати в рамках трудових відносин (ст. 233 КЗпП). На цей важливий момент звертає увагу Мінсоцполітики у своєму листі від 10.14 р. № 3050/0/06/14;
- про усунення перешкод у здійсненні власником майна права користування та розпорядження своїм майном, тобто до пред’явлення негаторного позову. За таких обставин цей позов можна пред’явити будь-якої миті, поки існує порушення прав власника (ст. 391 ЦКУ).
Згаданий перелік не вичерпний, тому законодавство може містити інші випадки, коли строків позовної давності не застосовують.
ЗАСТОСУВАННЯ СТРОКІВ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ
Обчислення строків позовної давності.
Насамперед тут треба сказати, що для вжиття позовної давності діють загальні правила визначення (початку й закінчення) строків, передбачені ст.ст. 253—255 ЦКУ: перебіг строку розпочинається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.
Тепер перейдемо до загального правила обчислення позовної давності: строк позовної давності стартує від дня, коли особа дізналася або могла довідатися про порушення свого права або про те, хто його порушив (ч. 1 ст. 261 ЦКУ).Тобто поінформованість про порушення свого права і є тією подією, яка «вмикає» позовну давність. Проте якщо відомий факт порушення прав, але не встановлено порушника, до якого можна пред’явити відповідні вимоги, точкою відліку стане день поінформованості про порушника. Отже, керуючись правилом зі ст. 253 ЦКУ строк позовної давності необхідно відлічувати з наступного дня після дати встановлення факту порушення свого права або порушника.
Поряд із цим, існує низка спеціальних правил обчислення строків позовної давності. Вони актуальні передусім для суб’єктів господарювання, які найчастіше мають справу з договірними зобов’язаннями.
Тому коли проблема стосується виконання умов договору, то діє таке правило: за зобов’язаннями з визначеним строком виконання строк позовної давності починається із закінченням такого строку (ч. 5 ст. 261 ЦКУ). Знову-таки, день закінчення строку виконання зобов’язання — календарна дата чи подія, з якою пов’язано початок відліку позовної давності. Наприклад, якщо договором передбачено, що товар належить оплатити впродовж 10 календарних днів із моменту його відвантаження (доправлення) покупцю, то строк позовної давності треба обчислювати з наступного (одинадцятого) дня після дати закінчення цього строку. Важливо брати до уваги те, що якщо договором передбачено графік платежів або поетапну оплату, окремі строки для робіт і послуг, позовну давність застосовують окремо за кожним простроченим строком виконання.
Але часто-густо суб’єкти господарювання не обтяжують себе суворою паперовою роботою й відвантажують товари, виконують роботи або надають послуги без підписаного сторонами договору. У таких випадках зазвичай строку виконання контрагентом того чи іншого зобов’язання не врегульовано. Інакше кажучи, у договорі чи законі немає чітко зафіксованої дати або періоду для оплати, передання товару тощо. За цих обставин належить послуговуватися таким правилом: за зобов’язаннями, строк виконання яких не встановлено або визначено моментом вимоги, строк позовної давності розпочинається від дня, коли в кредитора виникає право на пред’явлення вимоги про виконання зобов’язання. А якщо боржнику надано пільговий строк для виконання вимоги, строк позовної давності вмикається із закінченням такого строку (абз. 2 ч. 5 ст. 261 ЦКУ).
Традиційно під пільговим строком розуміють сім днів, передбачених ч. 2 ст. 530 ЦКУ Тобто якщо строку виконання зобов’язання не встановлено, кредитор має право в будь-який час пред’явити вимогу про його виконання. У свою чергу, боржнику відведено сім днів для його виконання, а з восьмого дня розпочнеться перебіг строку позовної давності. Разом із тим в аналогічній ситуації для повернення позики встановлено спеціальний 30-денний строк від дня пред’явлення вимоги позикодавця (якщо іншого не обумовлено договором) (ч. 1 ст. 1049 ЦКУ). Одначе якщо при цьому з договору чи закону випливає обов’язок негайного виконання зобов’язання, то строк позовної давності розпочне перебіг від дня пред’явлення вимоги, а не після закінчення семи днів (п. 4.2 постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.13 р. № 10).
Цікаво, що фразі із ч. 2 ст. 530 ЦКУ що стосується негайного виконання зобов’язання, пізніше Пленум ВГСУ надав іншого забарвлення. При цьому він навів як приклад обов’язок покупця за договором купівлі-продажу оплатити товар після його приймання або після одержання на нього товаросупровідних документів (ч. 1 ст. 692 ЦКУ).
Уп. 1.7 постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.13 р. № 14 підкреслено, що такий обов’язок зі сплати виникає в покупця (боржника) незалежно від пред’явлення кредитором вимоги. Це означає, що від дня, який настає за днем приймання товару, розпочинається відповідальність покупця за несплату. Логічно було б вважати, що із цьо-го-таки дня стартує й відлік строку позовної давності, бо початок відліку цього строку, як і виникнення підстави для притягнення до відповідальності, пов’язано з наявністю факту порушення прав. Хоча, на нашу думку, ч. 1 ст. 692
ЦКУ — самостійний випадок, який слід розглядати поза контекстом ч. 2 ст. 530 ЦКУ
Отже, коли строку виконання зобов’язання не обумовлено, для «ввімкнення» позовної давності кредитор має пред’явити боржнику вимогу. Після закінчення семиденного (або іншого) строку, відведеного боржнику, розпочинається строк позовної давності. Та якщо він мусить виконати зобов’язання негайно, строк давності відлічується від дня пред’явлення вимоги.
До речі, кілька слів про форму вимоги кредитора до боржника в контексті ст. 530 ЦКУ Як стверджує Пленум ВГСУ її форми не визначено, тому таким документом можуть стати платіжна вимо-га-доручення, лист, телеграма, рахунок-фактура та ін. Причому кредитору важливо також зберегти документ, що доводить одержання вимоги боржником і знадобиться в суді (абз. З п. 1.7 постанови від 17.12.13 р.№ 14).
Але й це ще не всі спецправила обчислення строків позовної давності. Практично кожний спеціальний строк позовної давності, який ми згадували вище (див. стор. 6 поточного номера), містить умову для початку його обчислення. Наприклад, річний строк позовної давності до вимог про відшкодування орендарем збитків у зв’язку з пошкодженням речі, переданої йому в оренду, розпочинається від дня повернення речі орендодавцю (ч. 2 ст. 786 ЦКУ).
На особливу увагу заслуговує застосування позовної давності для стягнення неустойки (пені, штрафів). Нагадаємо: в розпорядженні кредитора — рік (ч. 2 ст. 258 ЦКУ). А згідно із ч. 6 ст. 232 ГКУ нарахування штрафних сі цій припиняється через шість місяців від , коли зобов’язання мало бути виконаним,яі іншого не встановлено законом чи договот. Насправді між нормами ніякого протирі У цьому разі ГКУ встановлює граничний і тимісячний строк, протягом якого креди може нарахувати неустойку, але зверну тис суду за її стягненням він має право саме ві довж року, як наказує ЦКУ Тобто строк, у новлений ч. 6 ст. 232 ГКУ до позовної давн не належить (дме. лист ВГСУ від 21.11.1 № 01-06/1624/2011). Це якщо говорити про подарсько-правові відносини. А ось у цивільно-правових пеня підлягає стягненню в межах одного року до дня пред’явлення позову.
Водночас, звертаємо уі що для стягнення 3% річних від простроченої суми (ст. 625 ЦКУ), а та збитків, заподіяних невиконанням або належним виконанням зобов’язань, діє загалі строк позовної давності (3 роки).
Якщо мовити про регресні зобов’язанні строк позовної давності розпочинає збії від дня виконання основного зобов’язання ст. 261 ЦКУ). Це актуально для страховиків, поручителів, гарантів, які набувають права боржника при виконанні основного зобов’яз; перед кредитором. Але страховику важливі кож зважати на положення ст.ст. 262, 512. ЦКУ й ст. 27 Закону про страхування, за яким позовна давність застосовується зовсім інакше. Вона розпочинає перебіг від дня настання страхового випадку й перехід права вимоги до страховика на її обчислення не впливає. На ці й суттєві деталі звернув увагу ВСУ в постаної 25.12.13 р.№6-112цс1.
ЗУПИНЕННЯ Й ПЕРЕРИВАННЯ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ
Зупинення
Суть у тому, що з настанням певної обставини перебіг строку позовної давності зупиняється, допоки вона не припиниться (існує). Тільки-но це станеться, перебіг строку позовної давності продовжуватиметься з урахуванням часу, що минув до зупинення.
А підстави для зупинення такі:
- надзвичайна або невідворотна за даних обставин подія (непереборна сила), що перешкоджала пред’явленню позову. Ці зовнішні події прийнято називати форс-мажором. Невичерпний перелік обставин, які належать до форс-мажору, наведено в ч. 2 ст. 14і Закону про ТПП: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна загроза такого конфлікту, блокада, загальна військова мобілізація, воєнні дії, акти тероризму, диверсії, аварії, страйки тощо. На території України події форс-мажору підтверджує сертифікат Торгово-промислової палати (або регіональної)5. І він-таки єдиний документ, що посвідчує обставини непереборної сили на території проведення АТО (ст. 10 Закону № 1669);
- зупинення (відстрочення) виконання зобов’язання (мораторій) згідно із законом. Наприклад, уже багато років зупинено перебіг позовної давності щодо вимог кредиторів, спрямованих на звернення стягнення на майно держпідприємств і госптовариств, у статутних капіталах яких частка держави не менше 25%. Відновиться він, коли припинить дію мораторій, установлений Законом № 2864;
- призупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулював відповідні відносини;
- перебування позивача або відповідача в лавах Збройних сил України або в інших, створених відповідно до законодавства, військових формуваннях, які переведено у воєнний стан.
Переривання
Його перевага в тому, що після переривання строк позовної давності розпочинає перебіг заново. Тобто строк, що минув до переривання, при новому обчисленні не зараховується.
Підставами для переривання позовної давності слугують:
1) учинення боржником дій, які свідчать про визнання ним свого боргу. Саме активна поведінка боржника, а не його бездіяльність. До таких дій Пленум ВГСУ відносить (пп. 4.4.1 постанови від 29.05.13 р. № 10):
- визнання пред ‘явленої претензії. За таке править офіційна відповідь на претензію за підписом боржника, його директора (уповноваженої ним особи);
- зміна договору, що свідчить про визнання боргу боржником, однаково як і прохання боржника внести такі зміни. Наприклад, зміна форми або строку платежу, способу виконання зобов’язання, строку постачання тощо;
- письмове прохання боржника відтермі-нувати сплату боргу. Це може бути лист, завізований боржником (його директором чи уповноваженою ним особою), з якого недвозначно випливає, що боржник просить відкласти строк сплати конкретного грошового боргу;
- підписання акта звірки взаємних розрахунків, що підтверджує заборгованість у сумі, щодо якої виник спір. У практиці бухгалтерів це досить-таки розповсюджений документ. Однак із метою переривання його має підписати особа, уповноважена діяти від імені підприємства боржника. Зазвичай це директор або представник за довіреністю, яким може бути й бухгалтер;
- письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу. Вважаємо, тут ідеться про звичайне гарантійне зобов’язання боржника погасити суму боргу, а не про гарантію як спосіб забезпечення виконання зобов’язання. Бо в цьому разі гарантом за боржника перед кредитором виступає фінустанова, а не сам боржник;
часткова оплата боржником основної суми боргу та/або санкцій. За згоди боржника платником може бути й третя особа. Однак переривання позовної давності не станеться, якщо часткову оплату або періодичні платежі передбачено самим зобов’язанням. Заразом визнання боржником основного боргу не свідчить про те, що він визнає додаткові вимоги (неустойку, відсотки);
Усі перелічені підстави для зупинення й переривання позовної давності можуть спрацювати лише після увімкнення її строку й до моменту його повного закінчення. Після цього зупинення й переривання неможливі. Дії з переривання належить учинити тому, хто вповноважений представляти боржника за законом, установчим документом або довіреністю, інакше ефекту не буде.
2) пред’явлення позову до одного з боржників або коли предмет позову — частина вимоги позивача. Але переривання матиме місце лише тоді, коли позов подадуть до суду з дотриманням усіх процесуальних формальностей, що підтвердить або відбиток дати поштово штемпеля, або відмітка канцелярії суду (г пп. 4.4.1, 4.4.2 постанови від 29.05.13 р. № 1 А коли госпсуд відмовить прийняти позов,: лишить його без розгляду або поверне, то пер ривання не відбудеться. Тобто воно станеты коли позов подадуть повторно за всіма прав лами або оскаржать відповідну ухвалу суду.} речі, подання позову до суду, до підвідомчос якого не належить розгляд справи, теж не спр яє перериванню позовної давності. Наприкл; якщо замість господарського суду звернути до загального (місцевого). А ось порушен правил підсудності в госппроцесі таких наслі ків не зумовлює, позаяк суд зобов’язаний п редати позов за належною підсудністю (ст. ГПК). Це саме можна сказати й про цивільні процес (ст. 116 ЦПК).
А якщо суд залишить без розгляду пред’явлені у рамках кримінального провадження позов,’ час від дня пред’явлення позову й до дня набра ня чинності судовим рішенням, яким позов зал шено без розгляду, до строку позовної давнос не зараховується. Ба більше, якщо залишок ча тини її строку менше за шість місяців, то її п довжують до повних шести місяців.
НАСЛІДКИ ЗАКІНЧЕННЯ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ
Закінчення строку позовної давності аж ніяк не означає, що порушене право вже не можна захистити. Адже суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони в спорі. Інакше кажучи, якщо після закінчення строку позовної давності сторона, право якої порушено, звернеться до суду за захистом, то він зобов’язаний прийняти позовну заяву. Можливо, суд навіть розгляне справу по суті й ухвалить відповідне рішення.
Але коли відповідач заявить у суді про закінчення позовної давності, то суд має в позові відмовити. Утім, якщо суд вважатиме, що її пропущено з поважної причини, то позивач отримає судовий захист — справу розглянуть. Проте не варто в суді порушувати питання про відновлення (поновлення) строків позовної давності, бо це не процесуальний строк. Тож у такому проханні відмовлять.
Позивач або інший учасник процесу має право клопотати (у позові або в клопотанні) саме про надання судового захисту через те, що позовну давність пропущено з поважної причини. Які причини до таких належать, закон не уточнює. Кожний випадок індивідуальний на розсуд суду.
Як орієнтир для фізосіб Пленум ВГСУ зг, дує: тяжке захворювання, тривале переб; вання за кордоном. Зрозуміло, за наявнос доказів. Юрособам набагато складніше д< вести поважність пропуску. Хоча б тому, що замість одного представника, відсутнього навіть із зазначеної вище причини, можна задіяти іншого.
Хай там як, а суд має обґрунтувати своє р шення (про відмову в позові або про надань захисту) ст. 267 ЦКУ якою передбачено наслідки закінчення позовної давності.
Закінчення строку давності за основною ві могою означає, що вона минула й за додаткс вою вимогою. А ось протилежно ця аксіома спрацьовує не завжди. Позаяк строк давності щодо додаткових вимог часто-густо коротші аніж за основними. Наприклад, коли говорит про неустойку, поруку. А деякі нарахуванні такі як інфляційні, 3% річних — і взагалі складові суми боргу. Тому, якщо позовна давність з ними минула, то закінчилася вона й за основною вимогою, і навпаки. Причому незалежно від періоду їх нарахування (п. 5.3 постанови від 29.05.13 р. № 10). Вельми важливий момент, бо завдяки цьому правилу немає очевидного перекосу вбік прав та інтересів кредитора, а боржник захищений від надмірних фінансових претензій.
Такі основні правові аспекти застосування позовної давності. В одному з наступних номерів нашої газети, продовжуючи тему, ми приділимо увагу податковому й бухгалтерському обліку дебіторської та кредиторської заборгованості у зв’язку із закінченням строку позовної давності.